Часто мамам доводиться відчувати незручність, коли її малюк не бажає поділитися лопаткою з однолітком у пісочниці і з криком: «Не дам!» задкує та ховає іграшку за спину. Або категорично не хоче ділиться солодощами з братом чи сестрою. У чому ж причина жадібності?
Дитину виховують батьки, вони свого роду художники, а що вони намалюють - те і побачить суспільство. Тому причини треба шукати в методах виховання мами і тата.
Дитяча жадібність зростає разом із дитиною. Коли у віці трьох років малюк нікому не дає іграшок на дитячому майданчику, а дорослі, що оточують його, сприймають це з посмішкою, то в 6-7 років це виглядає дивно.
Психологи кажуть, що жадібність у дитини початкової школи свідчить про внутрішні проблеми, дисгармонію в стосунках із батьками. Дорослим варто звернути на це увагу, розібратися, звідки ж «виростає» жадібність, і скоригувати методи виховання. Психологи кажуть про кілька причин.
Перша причина: батьки мало часу проводять з дитиною, малюк часто залишається наодинці зі своїми думками і переживаннями. Прояв любові від постійно зайнятих мами і тата - це черговий подарунок. Дитина відчуває самотність, сумує за батьками – і матеріальний подарунок розцінює як символ любові, щось неймовірно цінне, яким вона, зі зрозумілих причин, не хоче ні з ким ділитися. У даному випадку витоки жадібності зрозумілі і цілком природні, але не правильні!
Друга причина: батьки надають перевагу комусь іншому в родині, швидше за все - молодшому братику або сестричці. У такій ситуації старша дитина недоотримує ласки й любові від близьких. У неї виникає почуття образи, ревнощів до молодшого родича, ображається, жаліє іграшок і може навіть виступати агресором.
Ще одна причина гіпержадібності у дитини семирічного віку - задоволення всіх її бажань і потреб з пелюшок. Можна сказати, що батьки виростили маленького тирана. Дитина росте егоїстичною, без правильного уявлення про дружбу. Перевиховувати треба делікатно, якщо різко припинити потурати примхам, малюк просто не зрозуміє, чому почалися заборони.
У замкненої, скромної дитини єдині друзі - іграшки, тільки з ними вона відчуває себе комфортно і в безпеці. Зрозуміло, що ділитися з ними вона не хоче.
Можливо, батьки виховали в дитині надмірну ощадливість. Малюк так сильно переживає за цілісність і збереження своїх іграшок, що не дозволяє нікому до них доторкатися, не те, що грати.
Як же «вилікувати» дитячу жадібність?
Не сваріть малюка, не називайте його «жаднюгою» публічно. Постарайтеся мінімізувати перераховані вище причини, які ведуть до жадібності. Не варто забирати в дитини іграшку і віддавати тому, хто її просить, ви будете виглядати зрадником в очах власного чада. Відучити дитину від жадібності потрібно приблизно до 5 років, тому що в 10 років боротися з тираном усередині себе вже досить складно. Не варто бути надто вимогливим: дитина сама повинна чітко відрізняти жадібність від бажання виборювати свою територію, індивідуальність і власні права.
